?

Log in

Previous Entry | Next Entry

Те, що ми згубили свою країну стало зрозуміло ще 17 лютого 2010 року. Але сьогодні справдилися найгірші прогнози. Та, взагалі.
Не хочу підбирати слова. Просто хочу написати. Те, що відчуваю.
Немає більше країни, немає націїї. Нічого більше немає і навіть боротися не варто. Нажаль. Ми втратили останні краплі національної гідності. Українців закатали в асфальт і вказали місце. Ми вже не маємо прав. Взагалі, ніяких. Право на власну думку, право на свій голос, навіть право любити свою країну - і те вже втратили. Але таку долю ми обрали самі! Тому, я не хочу бути часткою цього народу. Так, я українка. Але, нажаль, в Україні бути українцем те саме, що бути людиною третього сорту. Чому? Я не знаю...Чому мене переконують, що таких понять, як Україна і українці історично не було? Чому мене переконують, що моя національність, що моя держава, що моя мова - ілюзія? Мабуть тому, що безрідним народом легше керувати...
А я  люблю НАШУ історію, наших предків, нашу націю, мову, пісні, вірші, людей...Те, на що ми були здатні. Те, що не змогли захистити і вберегти...
Зробили помаранчеву революцію, але виявилось, що демократія нам не по зубах. І ми повернулися, на 10 -15 років назад. Так само було на початку століття: універсали, УНР, ЗУНР...Не змогли довести справу до кінця...Злякалися, мабуть.
А тепер дійшли до того, що свідомо відмовляємося від власної автентичності, етносу. Тому я НЕ хочу бути часткою такого народу. Краще поїхати, втекти, заплющити очі, щоб не бачити, як зникає те, що дійсно любиш.